“Важливі не самі події, а те, що ми думаємо про них”.
Епікур
Ви коли-небудь запитували себе: що ж таке життя? Що означає жити повним життям? Хто (або що) сприяв нашій якості життя? Кожна людина рано чи пізніше задається подібним питанням, але чи завжди знаходить відповідь? Над цим питанням вже не одне століття б’ються психологи різних шкіл і напрямів, і всі вони трактують це поняття по-своєму. Але всі вони сходяться на думці, що людина має бути задоволена своїм життям. А що означає задоволений? Чи означає це, що задовольнивши свої фізіологічні та соціальні потреби, людина житиме повним життям? Часто люди скаржаться на нудьгу, монотонність життя, сірість кожного дня. І тут постає питання: чому люди, задовольнивши свої основні потреби, починають нудьгувати? Все в житті складається успішно: сім’я, що любить, хороша робота, широке коло друзів, але життя не грає всіма фарбами веселки. Тоді людина замислюється про сенс свого життя, намагається зрозуміти: чому сьогоднішній день схожий на вчорашній, що він упустив, мимо чого пройшов у своєму житті, чого б він міг досягти або яким би він тоді став. Ночами турбують сни або в пам’яті спливають події давно минулих днів або необґрунтована тривога заважає жити, все це сигнали для звернення до психолога. А він точно допоможе розібратися в ситуації, що склалася.
Спробуймо розібратися, як формується наш життєвий шлях, з чого він складається, що на нього впливає, і як ми можемо відредагувати своє життя, що бути по-справжньому щасливими.
З перших хвилин появи світ кожна людина стає об’єктом впливу довкілля, її позитивних і негативних чинників, її творчих і деструктивних сил. Доля людини багато в чому залежить від вродженої та набутої здатності до пристосування до всього різноманіття життя за будь-яких умов. Рівень адаптивності підвищується чи знижується під впливом виховання, навчання та життя. Певне протягом життя переважно має передбачуваний результат, якщо, звісно, на життєвому шляху немає перешкод і перешкод.
Сучасна людина, самосвідомість якого у зв’язку з розвитком цивілізації різко зросла, щодня переживає у багато разів більше стресових ситуацій, ніж його предки навіть у минулому. Усе це викликає перенапруження функції життєво важливих систем організму людини, він може адаптуватися до них, унаслідок чого виникають соматичні і психічні розлади. Подія сама по собі не має жодного сенсу. Сенс його стає зрозумілим лише за аналізі, що дозволяє усвідомити, чому й головне, навіщо воно сталося. Життєві події, які у певної послідовності і зумовлені як життєвий шлях людини, обумовлюється наявністю в нього довготривалих і короткочасних програм, як деяких вербальних формул, які повторюються із ситуації у ситуацію і зрештою матеріалізуються як конкретних дій, відносин, подій.
Кожна подія, обставина життя накладає відбиток на індивідуальність життєвого шляху людини. Багато в чому життєвий шлях визначається заданими, постійними обставинами, які визначають зрештою долю: соціальне походження, умови соціалізації (виховання в сім’ї), стартову освіту. Основу життєвого шляху становить відповідальність за усвідомлення наслідків власних виборів, а також відповідальність за самореалізацію.
Внутрішнє життя людини є психологічною складовою життєвого шляху. Вона не лише відбиває реальні події, а й сама є суб’єктивною реальністю життя. Основою внутрішнього життя є переживання як специфічний прояв індивідуального життя. Мрії, надії, передбачення, потреби, як та інші прояви несвідомого, становлять суб’єктивний аспект життєвого шляху та допомагають здійснювати регуляцію життєдіяльності.
Людина несе відповідальність за все, що з нею відбувається, і завдання психології допомогти йому в усвідомленні проблем власного «Я» та в розумінні та розпізнаванні тих несприятливих життєвих ситуацій, які внесли порушення та дисгармонію у програму його життя. «Збої» у програмі є формою фізичного вираження психічних конфліктів і, отже, здатні висвітлити всі проблеми пацієнта. Життєві події з високим ступенем особистісної значущості нашаровуються одна на одну і тому дуже важко розуміються суб’єктом, фіксуючись завжди у точці реальної біографічної хронології. Це означає, що людина завжди ставиться до події так, як він ставився до цієї події, коли вона сталася, незалежно від того, в якому віковому періоді здійснюється ретроспекція. Негативний досвід і нездатність його усвідомити, якоюсь мірою об’єктивізувати, перетворюють людину на жертву власних невідреагованих переживань та прогресуючої невротизації. Тому так важливо виявити та диференціювати довгострокові програми, які в режимі внутрішньої мови супроводжують кожну афективно значущу подію.